РОЗДІЛ 7. АНЕКСІЯ КРИМУ
Анексія Криму Росією — насильницьке протиправне тимчасове відторгнення більшої частини Кримського півострова, розташованого у межах українських адміністративних одиниць — Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, від України та одностороннє незаконне включення їх до складу Російської Федерації на правах суб'єктів федерації — «Республіки Крим» та «міста федерального значення Севастополь», що було проголошено Російською Федерацією 18 березня 2014 року (нібито внаслідок так званого «референдуму про статус Криму» 16 березня 2014 року).
Один з наслідків і одна зі складових частин російської збройної агресії проти України з 2014 р. Анексії у лютому-березні 2014 р. передували організовані антиукраїнські виступи у містах Криму, блокада і захоплення стратегічних об'єктів півострова і військових частин ЗСУ підрозділами російської армії у деяких випадках під прикриттям окремих цивільних осіб і новостворених спецслужбами РФ «загонів самооборони Криму», що поклало початок окупації Криму Росією.
Насильницька анексія Криму, як і псевдореферендум, не визнаються українською державою і більшістю країн, не визнається Генеральною асамблеєю ООН, ПАРЄ, ПА ОБСЄ, а також суперечить рішенню Венеційської комісії, натомість російською владою трактується як «повернення Криму до Росії». Згідно з Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» територія Кримського півострова внаслідок російської окупації вважається тимчасово окупованою територією.
У кінці лютого — початку березня 2014 перекинуті з Росії і кримських баз Чорноморського флоту РФ війська без розпізнавальних знаків, скориставшись моментом зміни влади в Україні внаслідок Євромайдану, окупували Кримський півострів. Також було створено збройне формування з російських «козаків», яке називало себе «самооборона Криму». 16 березня 2014 на території Криму і міста Севастополя пройшов референдум про статус півострова, за результатами якого Росія включила Крим до свого складу. Ні Україна, ні ЄС, ні США не визнали це незаконне голосування й початок тимчасової окупації Криму.
Фактично ж результати «рефередуму» і явка на нього були повністю сфальсифіковані російським керівництвом: так, згідно з доповіддю Ради при президентові Російської Федерації з розвитку громадянського суспільства і прав людини[ru], було підраховано, що фактична явка на референдумі в Криму склала лише 30 відсотків, серед яких тільки від 50 до 60 (на відміну від російського числа в 97 %) відсотків обрали входження в Росію.
У серпні 2014 р. «голова» «Ради міністрів Республіки Крим» Сергій Аксьонов сказав, що ініціатором анексії Криму був російський президент Володимир Путін. У березні 2019 р. Аксьонов зізнався, що захопленням Криму керував особисто Путін.
За даними соцопитування, проведеного з 8 по 18 лютого 2014 Київським міжнародним інститутом соціології, 41 % жителів Криму бажали входження автономії до складу Росії. 6 березня 2014 на сайті телеканалу ATR був проведений інтернет-референдум, під час якого можна було висловити свою думку щодо приєднання Криму до РФ. Більшість людей, які взяли участь у голосуванні, висловилась проти. 7 березня російські військові в Криму відключили від інтернету перший кримськотатарський телеканал ATR.
Операція по захопленню Криму ЗС Російської Федерації
Захоплення Кримського півострова армією РФ розпочалося 20 лютого 2014. У цей час на посаді Президента України перебував Віктор Янукович. Цей факт спростовує заяви російської влади, згідно з якими процес «повернення» Криму Росії розпочався 22 лютого 2014 та був спричинений фактичним позбавленням В. Януковича найвищої державної посади України. Підтвердженням цьому є також медаль «За повернення Криму», на якій датою початку анексії Кримського півострова вказано саме 20 лютого 2014 р.
Пономарьов Ілля Володимирович, російський політичний діяч, депутат Державної думи Росії (фракція «Справедлива Росія»), стверджує, що керівництво анексією Криму було доручено міністру оборони Сергію Шойгу і помічникові Володимира Путіна Владиславу Суркову.
Після самоусунення від влади президента України Віктора Януковича антиукраїнські виступи в Криму вибухнули з новою силою. 23 лютого в Севастополі відбувся 20-тисячний мітинг, на якому було прийнято рішення не перераховувати у Київ податки, а міським головою проголошено громадянина Росії О. Чалого.
Невдовзі на в'їздах до Севастополя з'явились блокпости і російські БТР-и.
На цей час міста Криму вже були заповнені російською агентурою, перевдягненими військовими і членами різноманітних парамілітарних формувань на кшталт козаків, які й склали основу так званої «самооборони Криму» і зображували перед об'єктивами телекамер нібито «настрої» місцевого населення, а підтримку і забезпечення отримували від Чорноморського флоту РФ.
25 лютого акції заїжджих і місцевих сепаратистів були проведені перед Кримським парламентом. Однак наступного дня проукраїнськи сили зібрали там більш численний мітинг і домоглися відтермінування засідання кримського парламенту (де планували розглядати питання щодо політичного майбутнього АР Крим). У відповідь в ніч на 27 лютого парламент та уряд Криму захопили російські спецпризначенці без знаків розрізнення і вивісили над ними прапори РФ. У захоплену будівлю парламенту окупанти під виглядом так званої «самооборони Криму» зігнали частину депутатів Верховної ради і у закритому режимі примусили ухвалити рішення про призначення референдуму щодо статусу Криму на 25 травня[48] Того ж дня було захоплено аеропорт «Бельбек» у Севастополі, зупинено поромну переправу в Керчі. Майже одночасно (28.02 — 02.03.2014) розпочалося блокування російськими військовими без розпізнавальних знаків (т. зв. «зелені чоловічки», або «ввічливі люди») українських військових частин, кораблів і об'єктів на півострові; було захоплено Сімферопольський аеропорт і встановлено військові блокпости на в'їздах в Крим на Чонгарі і Перекопі. Деякі з військових містечок були захоплені штурмом. Українські військові зазвичай збройного опору не чинили, в багатьох випадках завдяки позиції своїх командирів, які, як виявилося пізніше, були заздалегідь завербовані російськими спецслужбами і невдовзі були прийняті на службу в окупаційну армію. (Слід зазначити, що на службу до російських окупантів перейшли майже всі державні службовці України: співробітники СБУ, міліції, МНС, судді, прокурори та ін.).
Такі настрої в Криму виявилися майже повністю зрежисованими Кремлем. Це підтвердив російський бойовик Ігор Гіркін. За його словами, голосування депутатів Верховної ради АРК за відставку тодішнього прем'єр-міністра Криму Анатолія Могильова та проведення «референдуму» проводилося під прямим тиском російських військових та працівників спецслужб. При цьому Гіркін заперечує те, що характер підтримки окупантів з боку кримських чиновників та простих людей був добровільним.
Саме дата 27 лютого 2014 року визначена Європейським судом з прав людини як день, коли розпочався фактичний контроль Росії над окупованим Кримським півостровом. «Починаючи з 27 лютого 2014 року суди, що діяли в Криму, не можуть вважатися такими, що сформовані у законний спосіб».
5 березня прессекретар МЗС України наголосив, що Янукович не мав права самостійно звертатись до президента Росії з проханням використовувати збройні сили іншої країни. За законодавством України подібне рішення могло бути прийнятим лише за умови наявності пропозиції з боку РНБО та за підтримки Верховної Ради.
Починаючи з 1 березня, російські війська починають масштабні силові акції, спрямовані на блокування українських військових баз на території Криму, захоплення адміністративних приміщень, контроль транспортних магістралей, аеродромів та інших стратегічно важливих об'єктів. 2 липня 2014 року Парламентська асамблея Організації з безпеки і співробітництва в Європі визнала такі дії Росії військовою агресією, неспровокованою і заснованою на абсолютно безпідставних припущеннях і приводах.
Крім того, російські десантники захоплювали об'єкти у Криму у формі «Беркута», про це вказують фотографії самих десантників. зроблені у захоплених державних установах АР Крим, які вдалося дістати з їхніх акаунтів у соціальних мережах. Так, на фото, які, як пише Українська правда, дістав журналіст, зображені бійці 31-окремої десантно-штурмової бригади, яка брала участь у захопленні Криму. При цьому солдати частину завдань виконували у формі «Беркута».
Блокування військових частин тривало загалом до 19—24 березня, після чого вони здалися або були захоплені. Особовому складу була надана можливість залишити окупований півострів, також почалася евакуація військової техніки (яка була припинена після початку російської агресії на Донбасі у квітні 2014). Всього МО України відрапортувалось про 4000 військовослужбовців, які вийшли з окупованого Криму (з близько 15 000, які там перебували у лютому 2014).
Українські історики та політики передбачали подібний розвиток подій ще 2008 року, під час конфлікту між Росією та Грузією. Експерти вказували на те, що Російській Федерації потрібен лише привід для того, щоб почати анексію півострова. Саме таким приводом і стали події на Євромайдані.
Проголошення «незалежності» Криму та «референдум»
11 березня 2014 року Верховна Рада Автономної Республіки Крим і Севастопольська міська рада прийняли декларацію про незалежність Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, згідно з якою у разі рішення народів Криму в результаті референдуму увійти до складу Російської Федерації, Крим буде оголошений суверенною республікою і саме в такому статусі звернеться до Російської Федерації з пропозицією про прийняття на основі відповідного міждержавного договору до складу Російської Федерації як нового суб'єкта Російської Федерації.
16 березня 2014 року за рішенням Кримського парламенту був проведений референдум щодо статусу Криму. Призначення референдуму відбулося всупереч українському законодавству, що не передбачає місцевих референдумів, а для питань щодо зміни кордонів України вимагає всеукраїнський референдум. Попри указ виконувача обов'язків Президента України О. Турчинова, про призупинення рішення кримського парламенту, а також попри рішення Конституційного Суду України, що визнав оголошення референдуму таким, що не відповідає Конституції України, а також позицію Ради безпеки ООН референдум було проведено. Так званими «міжнародними спостерігачами», яких РФ та кримські сепаратисти допустили на півострів для роботи на «референдумі», були представники ультраправих, неонацистських та комуністичних європейських партій та особи з нацистськими та неосталіністськими поглядами.
В умовах бойкотування референдуму кримськотатарським народом, присутності великої кількості озброєних російських військовослужбовців, а також фальсифікацій, референдум в АРК буцімто зібрав понад 1,2 млн заповнених бюлетенів (що відповідає 83,10 % загальній кількості виборців), з яких нібито 96,77 % засвідчили вибір «за возз'єднання Криму з Росією на правах суб'єкта Російської Федерації».
Проголошення анексії Криму Росією
18 березня 2014 року о 16:00 в Георгіївському залі Великого Кремлівського палацу Президент Росії Путін, прем'єр-міністр самопроголошеної Республіки Крим Аксьонов, голова новоствореної «Державної Ради» самопроголошеної Республіки Крим Константинов, та представник сепаратистського керівництва Севастополя — громадянин РФ Чалий підписали так званий «Договір про прийняття Криму до складу Росії».
20 березня договір був ратифікований Державною думою РФ (майже одноголосно — проти виступив лише Ілля Пономарьов, чотири депутати не голосували), а 21 березня — Радою Федерації, і набув чинності. 11 квітня відповідні зміни були внесені до конституції Росії.
З нагоди анексії Криму Росією прокотилася хвиля урочистих заходів, була запроваджена медаль Міністерства оборони Росії «За повернення Криму»
У березні 2015 з'явилася інформація, що з 18 000 українських військовослужбовців 14 000 з Криму не вийшли, а також стало відомо, що списки Чорноморського флоту РФ у 2014 р. були збільшені на 9200 осіб.